Після ганебної поразки від голландців збірна України без своїх лідерів не тільки показала красивий та комбінаційний футбол, але й заслужено перемогла сильну збірну Швеції

Перед матчем зі шведами до Олександра Шовковського та Олега Гусєва, які через травми не змогли взяти участі ще у матчі з Голландією, приєднався ще цілий ряд гравців, які через різні причини «відчепилися» від табору національної збірної України. Причому це були футболісти, які вже роками вважаються лідерами команди «синьо-жовтих»: Андрій Шевченко, Анатолій Тимощук, Андрій Воронін та Максим Калініченко. Але нічого немає поганого, що б не пішло на користь: на поле вийшли ті гравці (нехай і без досвіду), які на сьогодні готові гризти землю, аби їм лише дали можливість вдягнути футболку збірної України. Ось в результаті й стався такий разючий контраст – на фоні беззубої та безвольної гри визнаних лідерів збірної України у Голландії, молоді, амбітні та значно вмотивованіші гравці «синьо-жовтих» перемогли на виїзді завжди сильних та небезпечних шведів.

Хтось може сказати, що шведи не надто себе перевтомлювали, аби зберегти сили на матчі Євро. Безперечно, це правда. Проте у цій грі ми побачили те, чого не спостерігалося за «синьо-жовтими» (мається на увазі нашими «синьо-жовтими») уже кілька років (а на мою думку, від пам’ятної гри Туреччина – Україна – 0:3): продумана, комбінаційна гра в атаці разом з граничною концентрацією в обороні та пресингом, починаючи від центра поля. Звичайно, помилок у захисті вистачало, у нас без них ніколи й не було. Була неточність та певна недбалість у завершальній стадії атак. Але те, що вперше за останній час на полі була КОМАНДА, не міг не помітити жоден український вболівальник.

У «старті» нашої команди, у порівнянні з голландським матчем, залишилися лише Григорій Ярмаш та Сергій Назаренко, яких не назвеш 100-% гравцями основи. Абсолютно експериментальний склад, спричинений відсутністю багатьох гравців основи, уже з перших хвилин дав зрозуміти шведам, що налаштований не лише дати бій, а й зіграти у цілком грамотний атакуючий футбол. Шведи це не голландці, вони і самі грають, і супернику дають. А наші футболісти і не збиралися відмовлятися від запропонованої свободи у діях у центрі поля та на підступах до штрафного. Річ навіть не в тому, що українці до перерви «перебили» шведів удвічі, а за кількістю небезпечних ударів як мінімум не програли. Впало у вічі насамперед те, що за рівнем організації гри ми нічим не поступалися шведам, які виступили у своєму найсильнішому складі.

У нас до перерви запам’яталися два удари Кравченка (того, що з «Ворскли»), коли лише реакція Ісаксона та самовіддана гра Мельберга врятувала шведів від голів, удар головою після подачі кутового Кучера, коли захисник підстрахував захисник господарів на дальній стійці, постріли з далекої відстані Гая, Назаренка та Гоменюка, які прийшлися поруч зі стійкою. У шведів по суті було лише два моменти: спочатку Ібрагімович з кількох метрів вдарив у протихід руху П’ятова (у цьому епізоді за шведського суперфорварда відповідав Кучер), але голкіпер ногами відбив цей м’яч. А згодом нев’янучий Генрік Ларсон головою пробив так, як це зробив Кучер після подачі кутового, проте Ярмаш на дальній стійці не дрімав.

У перерві наші хлопці, мабуть, зрозуміли, що не такі страшні шведи, як їх малюють, і в другому таймі зіграли ще краще. У шведів був лише один супермомент: після подачі з лівого флангу Ларсон примудрився п’ятою сходу пробити у ближній кут, але П’ятов на щастя для нас опинився саме у тому місті, куди полетів м’яч. В українців моментів було побільше, і один з них вони таки використали. «Забиває той, хто б’є» - стара футбольна істина. Кількість ударів нашої команди у цьому матчі таки переросла в якість. На 82-й хвилині Сергій Назаренко, змістившись у центр, потужно пробив «з носка» по центру воріт. Шабан, який у перерві замінив Ісаксона, на перший погляд якось дивно стрибнув у напрямку від м’яча, і той практично по центру воріт опустився у сітку. Проте на численних повторах цього епізоду було добре видно, що м’яч суттєво змінив траекторію польоту. Випадково, чи навмисно такий удар вдався у Назаренка – зараз це не так важливо. Головне – що він опинився у сітці, і це, на мою думку, призвело до логічного та справедливого завершення матчу. Свої не надто надійні дії в епізоді з ударом Назаренка Шабан виправив тим, що принаймні двічі врятував свою команду після ударів впритул Шевчука та Селезньова. Ще в одному епізоді Селезньову не вистачило кількох сантиметрів, аби м’яч після його удару здалеку залетів у нижній кут воріт. Був у форварда «Арсеналу» (чи то вже «Шахтаря») ще один момент, коли після подачі кутового він пробив зльоту над воротами – точності завадила брак досвіду і техніки.

Звичайно, зважаючи на товариський статус цього поєдинку, радіти особливо немає чому. Проте погодьтеся, що настрою та оптимізму після ганьби у Голландії в українського вболівальника значно побільшало. Тепер головне питання полягає у тому, чи вистачить авторитету та сили волі Михайличенку, аби довіряти місце у збірній тим гравцям, які готові гризти землю з першої до останньої хвилини, які лише за можливість вдягнути футболку національної збірної України готові не щадити ні себе, ні суперника. Або ж довіряти визнаним лідерам команди, які гратимуть залежно від настрою, обставин і т.д. А, можливо, вчорашні лідери, побачивши, що у них тепер у збірній серйозна конкуренція, нарешті гратимуть так, щоб їхня присутність на полі ні в кого не викликала сумнівів? У будь-якому випадку експеримент Михайличенка (нехай і вимушений) з омолодженням виявився вдалим: гра команди справді освіжилася.

Швеція - Україна - 0:1

Швеція: Ісакссон (Шаабан 46), Нільссон, Мельберг, Ханссон, Ліндерот (Свенссон 57), Александерссон (Стоор 73), Ібрагімовмч (Елмандер 57, Алльбек 77), Калльстрем, Х. Ларссон, С. Ларссон (Люнберг 46), Вільгельмссон.

Україна: Пятов, Кучер, Русол (Чигринський, 46), Гоменюк (Гладкий, 66), Шевчук, Селезньов, Левченко (Мандзюк, 46), Кравченко, Гай, Ярмаш, Назаренко.

Гол: Назаренко 83